Revitalizing our parish culture

When we think “mission” in the Church, many people often visualize missionary priests and religious in faraway lands evangelizing peoples that have never heard the gospel before. We don’t always see our parish home as ripe missionary territory.

Yet, if we have been paying attention over the decades, we are aware that American society has become far less religious and fewer people are attending Sunday Liturgy.  One of the fastest growing populations among 18-29 years olds is those who identify themselves with “No religious affiliation”, or the nones.[1] Add to this that many Ukrainian Catholics in America have moved away from towns where they grew up to find work and a better future. This creates many challenges for existing parish communities.

But with any challenge there is also opportunity. Our parishes can become more vibrant by creating a culture that is missionary. A missionary culture is one that values reaching out and inviting people who may have no affiliation with the Ukrainian Catholic Church, but they may live in the neighborhoods around our parishes. A missionary parish is like an outpost in the wilderness, where the Church goes out and invites people into relationship with Jesus and His Church.

In contrast, a maintenance parish seeks to maintain the status quo. Keeps things as they are and don’t rock the boat. Hopefully, something will change. Maybe thousands of immigrants from Ukraine will suddenly come looking for work and fill our ranks again and all will be well?

To move from maintenance to mission requires a change of heart and pastoral conversion on the part of our priests and people. It requires a change in our values and parish culture. Even Pope Francis has encouraged us to think this way: “I dream of a ‘missionary option’, that is, a missionary impulse capable of transforming everything, so that the Church’s customs, ways of doing things, times and schedules, language and structures can be suitably channeled for the evangelization of today’s world rather than for her self-preservation. The renewal of structures demanded by pastoral conversion can only be understood in this light: as part of an effort to make them more mission-oriented.[2]Are we willing to let go of the deep ethnic identity that defines the values and priorities of parish life in our Church?

  • Are we ready to be the kind of Church that invites all into our ranks, especially the poor and disenfranchised that live around many of our existing communities? Are we open to worshipping in languages that most people can understand like English and Spanish? Or are we ready for this kind of change? Here are we and what needs to be done not only to survive, but to thrive?
[1] Pew Research Center, Religious Landscape Study, http://www.pewforum.org/religious-landscape-study/religious-tradition/unaffiliated-religious-nones/age-distribution/18-29/, Date Accessed: 03/12/18.
[2] Pope Francis, Joy of the Gospel, 27

Перехід від утримання парафії до місійної діяльності
Обнова нашої парафіяльної культури

Коли ми думаємо про “місійну діяльність” в Церкві, у багатьох людей часто виникають асоціації із священиками місіонарями та богопосвяченими особами, які євангелізують народи у далеких країнах, які раніше ніколи не чули Євангелія. Ми не завжди бачимо наші парафії, як дозрілий місійний грунт.

Проте, якщо ми звернемо увагу на це протягом десятиліть, то зрозуміємо, що американське суспільство стало менш релігійним, і менше людей відвідують недільні богослуження. Одна з найбільш зростаючих груп населення у віці 18-29 років – це ті особи, які ідентифікують себе, як такі, що не мають жодної “релігійної приналежності”. Додайте до цього, що багато українців католиків в Америці переїхали з міст, де вони виростали, у пошуках праці та кращого майбутнього. Це створює багато викликів для існуючих парафіяльних спільнот.

Однак, будь-який виклик приносить можливість. Наші парафії можуть стати більш живими, формуючи місійну культуру. Місійна культура – це культура, пріорітетним завданням якої є виходити у світ та запрошувати до себе людей, які, можливо, не належать до Української Католицької Церкви, які можуть жити біля наших парафій. Місійна парафія нагадує форпост у пустелі, де церква виходить у світ та запрошує людей до спілкування з Ісусом і Його Церквою.

На противагу цьому, ставиться парафія, у якій всі зусилля спрямовані лише на її утримання, щоб зберегти статус-кво, тобто залишити все так, як є, cподіваючись, що щось зміниться. Можливо, тисячі емігрантів з України раптом шукатимуть роботу та заповнять наші ряди знову, і все буде добре?

Перехід від утримання до місійності вимагає зміни серця та пасторального навернення з боку наших священослужителів і вірних. Це вимагає зміни наших пріорітетів та парафіяльної культури. Навіть, Папа Франциск спонукає нас думати таким чином: “Я мрію про “місійний варіант”, тобто про такий місійний імпульс, здатний змінити все, щоб церковні практики, способи робити речі, часи і графіки, мову та структури можна було б достосовувати відповідно до євангелізації сьогоднішнього світу, а не для свого самозбереження. Оновлення церковних структур через пасторальним навернення, можна зрозуміти тільки в світлі спрямування їх до місійності. Чи готові ми відходити від глибокої етнічної ідентичності, яка визначає цінності та пріорітети парафіяльного життя в нашій Церкві?

  • Чи готові ми стати Церквою, яка запрошує усіх до себе, особливо бідних та безправних, які живуть біля багатьох наших існуючих громад?
  • Чи ми відкриті служити мовами, якими спілкуються більшість людей, тобто англійською та іспанською, чи ми ще не готові до таких змін? І, що потрібно нам робити не тільки для виживання, але й для процвітання наших парафіяльних спільнот?