Золоті ужинки архипастиря

2 серпня виповнюється 75 років із дня народження архиєпископа і митрополита Тернопільсько-Зборівського Василія Семенюка. Цьогоріч архипастир відзначає 50-річчя священства та 20-ліття єпископської хіротонії. Господь обдарував його великими талантами і покликав до апостольської праці у своєму винограднику. Однак, аби ці дари проявилися і принесли стократний плід, архипастирю довелося пройти через випробування і переслідування, аж до воскресіння, відродження і розквіту УГКЦ.

Коли йдеться про архиєпископа і митрополита Тернопільсько-Зборівського Василія, мимоволі виникають асоціації з певними символами. І чи не найперше — будівничого. Не лише через те, що з його благословення за роки відродження Церкви постали десятки храмів на теренах Тернопільщини і Хмельниччини, не кажучи вже про виплеканий у серці та думках і втілений руками зодчих величавий собор Зарваницької Матері Божої, який нині є унікальною візитівкою УГКЦ у християнському світі. За свій 50-літній жертовний душпастирський шлях митрополит отримав від Всевишнього величну місію Христового пастиря — зводити у тисячах людських душ величаві собори віри, духовності, високої моралі, любові до рідної України.

Нинішній владика-ювіляр народився в селі Дора, передмісті Яремчі на зеленочубому Прикарпатті. Ставши у п’ятнадцять років напівсиротою, Василько намагався допомогти своїм сестрам, особливо шестирічній Марічці, для якої він залишився найріднішою людиною на все життя. До 10 класу Василь на відмінно навчався у місцевій школі, мав потяг до книжок і грав у аматорському театрі. Після школи вступив до лісотехнічного технікуму.

Ще у столиці дитинства, завдяки місцевим отцям, хлопець зрозумів, що його життя має належати Всевишньому та Пресвятій Богородиці, Котра завжди веде його своєю материнською рукою.

Доленосною була зустріч 20-річного Василя з архиєпископом Володимиром Стернюком, якому він мав нагоду прислуговувати під час богослужіння. З його благословення Василь Семенюк студіював богословські науки у першій підпільній духовній семінарії під керівництвом о. Михаїла Косила.

На священничій дорозі

22 грудня 1974 року у Львові митрополит Володимир Стернюк висвятив Василя у священники. Першу Службу Божу отець Василь провів на Різдво 1975 року в помешканні тітки Євдокії Озорович. Офіційно працюючи в газовій службі в Делятині, о. Василь здійснював душпастирську працю в селах і містечках Івано-Франківщини. Водночас молодий священник мусив працювати на державній роботі, аби не викликати підозри. Але навіть при тому в його помешканні кадебісти робили часті обшуки.

У 1986 році архиєпископ Стернюк призначив о. Василя своїм помічником і доручив опікуватися теренами Івано-Франківської і Тернопільської областей. У середині 1980-х років отець Василь дедалі частіше відправляв богослужіння на Тернопільщині та у відпустовому місці в Зарваниці, розбудова якого згодом стала квінтесенцією його подвижницького життя.

Ширив «запах Христовий»

У 1975 році владика Володимир Стернюк благословив о. Василя на організацію підпільної семінарії. Дотримуючись конспірації, отець Семенюк ретельно вишукував кандидатів на священство. Відтак згодом із підпільної семінарії 16 вихованців стали священниками.

Наприкінці 1980-х років, коли захитались основи імперії, посилилася боротьба за легалізацію УГКЦ, в якій отець Василь разом з вихованими під його керівництвом молодими священниками був серед перших.

У 1988 році Патріарх Мирослав-Іван Любачівський скерував отця Василія на навчання у Люблінський університет. Через рік з одинадцятьма іншими священниками його направили на Тернопільщину для легалізації УГКЦ. Почали відправи в чудотворній Зарваниці, відправляли біля чудотворного джерела в Острові, у Великій Березовиці та Петрикові під Тернополем.

Водночас виникла духовна семінарія у с. Велика Березовиця. Завдяки енергії її духовного натхненника отця Василя, праці семінаристів, допомозі вірних розбудовано корпуси, впорядковано територію. Нині вона по праву вважається яскравим вогнищем релігійної освіти Церкви.

Під омофором Богородиці

У 1976 році отця Семенюка було призначено завідувачем відпустів у Зарваниці. На той час Зарваниця нагадувала сумну пустку — святе місце постійно нищили каральні органи совітських безбожників. Однак у серцях вірних не згасала ідея відродження справжнього духовного центру. І згодом таки настала мить, коли в котловані новобудови освятили хрест та наріжний камінь (травень 1996 року) майбутнього, а тепер уже сущого величного Храму християнської віри, возведеного людською працею і любов’ю до Бога. Символічно, що під час офіційного візиту в Україну Папа Римський Іван Павло II у червні 2001 року помолився біля Зарваницької чудотворної ікони, яка була привезена до Києва у церкву на Аскольдовій могилі, та віддав під Її материнський покров свою апостольську подорож та Україну.

Із Зарваницею пов’язано чимало вікопомних подій відроджувального періоду. Це й Акт відновлення посвяти українського народу під покров Пресвятої Богородиці 18–21 травня 1995 року; освячення собору Зарваницької Матері Божої в ювілейний рік 2000-ліття народження Ісуса Христа; благословення корон для чудотворної Зарваницької ікони Пресвятої Богородиці 15 жовтня 2017 року у Ватикані Папою Римським Франциском як визнання надзвичайних благодатей, котрі вірні отримують завдяки молитвам перед святинею; надання 30 червня 2019 року статусу собору Зарваницької Матері Божої «Малої базиліки».

Сьогодні духовний центр «Зарваниця» зараховано до «Марійського зв’язку», що об’єднує 20 найвизначніших Богородичних святинь Європи.

Апостольське спадкоємство

З виходом УГКЦ із підпілля та утворенням Тернопільської єпархії УГКЦ, у 1993 році Глава УГКЦ кардинал Мирослав-Іван Любачівський призначив отця-митрата Василя Семенюка протосинкелом. На цій посаді отець Василь плідноmytr4 співпрацював із правлячим єпархом Михаїлом Сабригою й активно займався розбудовою Зарваниці.

Коли ж постало питання, хто єдиний з України представлятиме нашу Церкву-страждальницю на симпозіумі, приуроченому 30-м роковинам проголошення Другим Ватиканським собором декрету священства, вибір впав на отця Василя Семенюка. У Римі він на весь світ говорив про нашу Церкву, про перенесені страждання.

Усі праведні труди невтомного священника щедро благословляє Господь, а Святіший Отець Іван Павло ІІ 2004 року призначив о. Василія Семенюка єпископом-помічником Тернопільсько-Зборівської єпархії. Через два роки адміністрування Тернопільсько-Зборівською єпархією було доручено владиці Василію. А 22 грудня 2011 року його урочисто ввели на митрополичий престол Тернопільсько-Зборівської митрополії.

З Україною в серці

Невід’ємною рисою характеру митрополита Василія є синівська любов до матері України. З початком військовий дій на Сході у 2014 році, а особливо з повномасштабним вторгненням росії 2022-го, з його благословення Тернопільсько-Зборівська архиєпархія стала своєрідним гуманітарним штабом. Уже з перших днів розпочалася підтримка внутрішньо переміщених осіб. Біля архикатедрального собору Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці збиралися тисячні черги за продуктами харчування та речами першої необхідності. У Зарваниці в перші дні війни знайшли безпечний притулок понад 150 біженців. З благословення митрополита вірні Тернопільсько-Зборівської архиєпархії для потреб військових придбали три сотні спеціалізованих евакуаційних автомобілів у тому числі і карети швидкої допомоги. Капелани та волонтери архиєпархії передають необхідне спорядження, продукти харчування та духовно опікуються воїнами.

У Марійському духовному центрі «Зарваниця» проводять реабілітацію для учасників воєнних дій та членів їхніх родин. І неодмінно їх відвідує митрополит Василій, який щирим батьківським словом огортає сім’ї героїв і тих, чиї рідні загинули на Сході України.

Споглядаючи ниву життя архиєпископа та митрополита Василія, усвідомлюєш, що вона щедра передусім духовними ужинками. Все своє життя він був і залишається невтомним будівничим віри — завжди працює, навчає і спрямовує людей на дорогу Господніх заповідей. Молитвою та Словом Божим зустрічає кожен новий день, з вірою в перемогу та справедливий мир Української держави.