Ще надовго залишатимуться закликом до милосердя, солідарності й чинної любові тисячі вбитих, десятки тисяч важкопоранених, мільйони біженців і переселенців. Ми не маємо права звикнути до їхнього страждання, стати нечутливими до їхніх зойків, проходити байдуже попри їхню недолю.

Над цим закликали застановитися владики Синоду Єпископів УГКЦ у своєму Постсинодальному посланні «Служіння ближньому – дияконія – в житті УГКЦ».

«Навпаки, – йдеться у Посланні, – нехай виявом нашої живої віри стане ще більша солідарність із постраждалими від війни і нехай ця солідарність набере практичного виміру, залежно від потреб конкретної родини чи людини та відповідно до можливостей парафіяльної спільноти».

Владики пригадали, що УГКЦ упродовж своєї тисячолітньої історії постійно давала приклад жертовного служіння рідному народові, особливо в буремні часи утисків, бездержавності й поневолення різними супротивними потугами, як рівно ж і в період внутрішньодержавних та суспільних криз.

У Посланні згадується про соціальне служіння Галицьких митрополитів, зокрема Йосифа Сембратовича (1821−1900 рр.), який своєю діяльністю практично викоренив недугу алкоголізму серед мешканців тогочасної Галичини…

«Особливого розвитку соціальне служіння Церкви набуло за митрополита Андрея Шептицького. Священики очолювали кооперативний рух у селах і містах, сестри-монахині засновували дитячі садки – захоронки. Сам митрополит докладав величезних зусиль до відродження української науки й мистецтва, а своїм пророчим словом утверджував серед вірних здоровий спосіб життя, захищав інститут сім’ї, дбав про виховання молоді в дусі євангельського патріотизму і любові до ближнього», – мовиться у Посланні до духовенства і вірних.

А в часи комуністичного режиму, за словами Блаженнішого Святослава, коли на матірніх землях Церква була переслідувана, ми відчували велику солідарність і щедру підтримку з боку наших вірних на поселеннях…

Вийшовши з підпілля, наша Церква в Україні почала відбудовувати свої структури – парафії, монастирі, навчальні заклади, і відразу посіла активну громадянську позицію, чим здобула авторитет не лише серед власних вірних, а й серед усіх людей доброї волі в Україні. «Захист ненародженого життя, рух за тверезість, душпастирські програми подолання недуги корупції, підтримка сімейних цінностей, регулярні відозви за чесність і прозорість політичних процесів, капеланське служіння в українському війську, у в’язницях та лікарнях, духовний супровід мирних змагань народу за власні права й свободи – ось далеко не повний перелік тих ділянок, в яких Церква підносила свій голос на захист гідності людини й гармонійного розвитку всього суспільства на основі Божого закону», – йдеться у Посланні.

Проте окремо владики згадують про нинішні страждання, спричинені війною в Україні. «Важкі випробування, які випали на нашу долю, показали також небувалу жертовність і самопосвяту нашого народу в Україні та на поселеннях. Ми дякуємо Богові за ці благородні пориви української душі, свідками яких ми стали за останні три роки змагань за кращу долю рідного народу», – вважають архиєреї.

УГКЦ покликана здійснювати дияконію як на рівні поодиноких членів, так і на рівні спільнот, до яких ми належимо: християнських сімей, братств, сестринств, парафій, монастирів і релігійних згромаджень, єпархій, митрополій і всієї нашої помісної Церкви. «Основне, щоб кожен відчув особисте покликання послужити ближньому і в такий спосіб дати йому пережити Божу любов у своєму житті», – наголошують владики Синоду.

Департамент інформації УГКЦ