Користаючи з нагоди, ми поспілкувалися з владикою Богданом про стан реалізації стратегії та про прикмети живої парафії.

– Чому темою для впровадження стратегії розвитку Церкви обрали оживлення парафії, а не, скажімо, єпархії чи курії?

– Для пересічного мирянина першим місцем зустрічі з Богом є його «домашня Церква», де його принесли до Хрещення, де є місце, яке він щонеділі та у свята відвідує для спілкування з Богом, а також для того, аби творити громади. Тому наша Церква вирішила не виходити від свого центрального рівня – патріарших структур, а шукати фундаменту цієї зустрічі з Богом у парафіях, там, де християни вперше зустрічаються із Церквою та Христом.

– На ваш погляд, що таке парафія?

– Парафія – це місце зустрічі з живим Христом. Та водночас через цю зустріч парафія починає бути спільнотою. У листі Глави Церкви «Парафія – місце зустрічі із живим Христом» подані всі елементи, починаючи від Слова Божого та катехизації цього знання про Бога, який воплочується і стає одним із нас. Пізніше це переноситься на молитовний аспект Літургії, де вже включається не лишень спілкування індивіда з Богом, а розпочинається зв’язок із громадою. Дияконія – служіння ближньому, поширює це знання Христа. А тоді є вимір єдності Церкви і екуменічний вимір. Наприкінці є місійний вимір. Це те місце, де кожен, хто бажає зустріти Христа і нас, – місце, де можна полюбити Христа.

– За якими ознаками парафію можна вважати живою?

– Жива парафія – це не обов’язково велика парафія. У нас у Північній Америці на сьогодні парафії не є великими (50-100 осіб). Жива парафія – це та, в якій, із біблійного боку, коли хтось входить у неї, то відчуває, що він не гість, а її частина. Це місце, куди хтось просто прийде як прихожанин до храму, проте відчуває, що тут його вітають на зустрічі й молитві.

– Наскільки вдалося втілити в життя стратегію?

– Перший крок, який зробила Церква, зокрема владики Синоду, – це допомога священнослужителям усвідомити важливість концепції, що парафія є місцем зустрічі з живим Христом. А після цього маленькими кроками слід вводити інших. Тому серед документів є «Instrumentum Laboris», який має стати підручником для священика, аби він сам пережив і усвідомив важливість цих подій. А після цього є такі документи, які включають парафіяльні та фінансові ради. Кожна складова парафії вимагає не лише священика, а й допомоги громади. Священик простягає руку і запрошує інших до співпраці та життя цими складовими.

– Які механізми того, щоб парафіяльна рада була помічною у парафії?

– Членами парафіяльних рад повинні бути насамперед чесні, конструктивні парафіяни, які є частиною громади і бажають їй добра та розвитку. У раду входять також ті, які вміють допомогти священикам у всіх ділянках життя парафії своїми особливими знаннями. Наприклад, якщо хтось розуміється на архітектурі, то може допомогти душпастирю в цій ділянці. Часто миряни мають професійні знання в галузі управління. Таких людей слід шукати. Часто в наших єпархіях та парафіях на Заході громади самі пропонують таких людей, які були б надійними у співпраці зі священиками.

– Які парафіяльні ради повинні бути в парафії?

– Насамперед пасторальна і фінансова ради. Фінансова займається полагодженням фінансових питань, творенням бюджету, а пасторальна – веденням всіх шістьох складових елементів живої парафії. Між ними повинна бути співпраця. Бо можна запланувати щось на пасторальному рівні, але якщо не буде належного фінансування, то це може й не вдатися.

– Що може зробити пересічний парафіянин для оживлення своєї парафії?

– Передусім він повинен прийти до цієї парафії і помолитися перед іконою Христа чи Богородиці. А коли інший парафіянин побачить, як той молиться перед іконою, то скаже: «Брате, сестро, чи могли би ви допомогти нам у молитовному житті: на Вечірні чи Літургії?» Гадаю, через такі кроки знайдеться багато людей, які би прагнули допомогти в зростанні парафії, а через це й допомогти тим, хто є поза нею.

– На якому рівні реалізації стратегії перебуває зараз наша Церква?

– Залежно від елементу цієї стратегії. Можу сказати стосовно молитви та Літургії, адже вона є фундаментом. Чи ми в Києві, чи у Львові, у Прудентополісі, у Нью-Йорку, чи Вінніпезі – в кожному місті служиться Літургія. Проте інші елементи є менш розвинені. Тому Синод і робоча група старалася звернути на них увагу цього Року дияконії. В Україні триває війна. Багато пожертв, служіння демонструє український народ як на Майдані, так і на Сході України. Поза межами України багато парафій стали дуже активними, вони відчули потребу допомогти своєму братові.

Наш Синод визначив тему «Літургія та молитва» головною для проведення Синоду Єпископів УГКЦ у 2017 році, аби поглянути на наше молитовне життя, його форми й те, що ми можемо, як Церква, зробити більше, аби допомогти, щоби парафіяльне життя було місцем зустрічі з живим Христом.

Розмовляв о. Ігор Яців