Most Reverend Archbishops and Metropolitans, God-loving Bishops, Very Reverend Clergy, Venerable Monastics, Dearly Beloved Brothers and Sisters, in Ukraine and throughout the world

For you know the grace of our Lord Jesus Christ, that though he was rich,
yet for your sake he became poor, so that you by his poverty might become rich.
2 Cor. 8:9

Christ is born! Glorify Him!

Beloved in Christ!

Today once again we share the unspeakable joy of the Holy Nativity, which fills the heart of each believer. The Son of God became one of us, having taken as His mother a Virgin from Nazareth. The Son of the Pre-eternal and Almighty God, the Creator of all that is visible and invisible, was born in a poor stable cave and personally experienced all human misery. This is not merely some historical event from long ago, this is our reality as well. In this event that took place in Bethlehem more than two thousand years ago we recognize God’s infinite love for the human race, for all time: “For God so loved the world, that he gave His only Son, that whoever believes in Him should not perish but have eternal life” (Jn 3:16).

Gazing upon the newborn Saviour, lying in a simple stable cave, on hay in a manger, we sense how Divine wisdom exceeds human wisdom. In the light of the Christmas star, human power, glory, and wealth seem empty, fleeting, and insignificant. Christ, the Son of God, became poor and helpless for us. He abandoned heavenly glory in order to be born among humans—deprived, having no place to lay His head, as we sing in our traditional carol: “not in a royal palace, but among cattle….” For us He becomes poor, having been rich, so that we might become rich in his poverty (see 2 Cor 8:9). Taking human misery and frailty upon Himself, the Son of God raises us poor humans to our Lord’s grandeur. Indeed, the poor shepherds of the Bethlehem and its surroundings are the first to receive this good news of salvation, proclaimed to us today by the Angel of the Lord: “’And this will be a sign for you: you will find a baby wrapped in swaddling cloths and lying in a manger.’ And suddenly there was with the angel a multitude of the heavenly host praising God and saying, ‘Glory to God in the highest, and on earth peace among those with whom He is pleased!’” (Lk 2:12-14). Christmas, it would seem, brings about an exchange of gifts: God descends from heaven to earth, so that mankind might ascend into heaven; the Son of God becomes poor, so that we might all be enriched.

Today we live in a world where, in the words of the Holy Father, Pope Francis, the pursuit of material enrichment frequently grows into a “new idolatry of money,” and “the economy lays bare… a lack of real concern for human beings; man being reduced to one of his needs alone: consumption” (Evangelii gaudium, 55). And yet, the angel of the Nativity directs his message to the poor and calls upon them, and us as well, to praise God, in Whom we find hidden the true and eternal wealth of humankind. In being united with Christ, “in whom are hidden all the treasures of wisdom and knowledge” (Col 2:3). Christians appear before the world “as poor, yet making many rich, as having nothing, yet possessing everything” (2 Cor 6:10)! And thus, in the Nativity, this wealth—a life with God and in God—comes to us and becomes a source of our joy and hope, which we exchange with one another.

In the midst of the misery and challenges of the present day, we should recognize that there are many forms of poverty—spiritual, cultural, educational, civilizational, and only then—material. The poverty of the present world is frequently not material, but spiritual. Thus, in a certain sense, today’s “new rich” in Ukraine may, in fact, be spiritually and culturally poorer than beggars. On the other hand, this spiritual poverty, that is, this distance of the powerful of this world from God, frequently creates social injustice, disastrous abuse of authority, corruption and misuse of resources, given for the common good.

In this situation it is not enough for the rich to share a portion of the crumbs from their table as a form of help for the poor. What is needed is a change of the human heart, an opening which will allow Divine light and grace to enter. For the one who claims to be a saviour of the poor, but does not have God in his or her heart—such a person carries empty ideologies which only exploit human suffering for political gain, but in reality, are unable to end it. In such circumstances the poor become poorer while the rich continue to prosper. Only those who have become rich in God can transform their own lives and contribute to the creation of a just society, having the human being at its centre rather than profit, the common good rather than egotistical interests of particular groups or clans.

In His Nativity Christ makes us all rich, fills us and raises us out of all forms of poverty, for Christ is born in Bethlehem in order to make every person His brother, His sister—a child of God and sharer of eternal divine blessings. That is why Christmas is the feast of solidarity for all humankind, even for those who cannot bear the gifts of gold of this world, for it enriches all with “a gift more precious than myrrh: the faith of the heart and sincere love,” as we sing in our Ukrainian carol.

Beloved in Christ! In order that we may worthily celebrate Christmas, with those who suffer from all forms of poverty let us share of the riches that are ours—our spiritual gifts above all, and then material gifts. May our ancient carol-koliada, which greets the king in a poor stable cave, be a Divine covenant for us, to approach the poor and share with them the riches of our holy faith. Let us lean down before Christ, present in our impoverished brothers and sisters, allowing them to experience the closeness of God, Who embraces all with His endless mercy and unconditional love. Let us greet with carols our soldiers, wherever they may be—in their homes, having fulfilled their sacred duty to defend their country, in their military units, at the front. Let us visit those who were wounded in battle, let us receive into our hearts the pain of the poor and the needy, for in doing so we will receive Christ with the Most Holy Family, enriching our own homes, our families, and the society we live in with endless divine treasures, “where neither moth nor rust destroys and where thieves do not break in and steal” (Mt 6:20). This is what the Holy Church encourages us to do in singing: “Let us meet Him with pure hearts and with good works. Let us prepare ourselves now through the Holy Spirit to greet Him who is coming to His own people as He himself had willed. He is being born in Bethlehem, so that through His compassion He might bring back all of those who were exiled from life in Paradise” (Sunday before the Nativity, Stikhera from Vespers).

Dear Brothers and Sisters, with a sincere heart I wish each of you, from the youngest to the oldest, from the richest in Divine gifts to the poorest, in Ukraine and abroad—the true joy of children of God, a tasty kutia, a Christmas full of cheer, and a happy, peaceful, and blessed New Year!

Christ is born! Glorify Him!


Given in Kyiv
at the Patriarchal Cathedral of the Resurrection of Christ,
on the day of the Venerable Martyr Stephen the Younger and the Holy Martyr Irenarchus,
the 11th of December (28th of November) in the 2017th Year of our Lord


Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам,
боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,
преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,
в Україні та на поселеннях у світі сущим

Ви ж знаєте ласку Господа нашого Ісуса Христа,

що задля вас став бідним, бувши багатим, щоб ви його вбожеством розбагатіли.

2 Кор. 8, 9

Христос рождається! Славімо Його!

Дорогі в Христі!

Сьогодні ми знову ділимося невимовною радістю святого Різдва, яка наповнює серце кожного віруючого. Божий Син став одним із нас, взявши собі за матір Діву з Назарета. Син предвічного і всемогутнього Бога, Творця всього видимого і невидимого, народився в бідному вертепі та особисто зазнав всієї людської нужди. Це не тільки історичний факт, подія давно минулих років, а й наша дійсність. У цій події, що сталася у Вифлеємі Юдейському понад дві тисячі років тому, ми пізнаємо безмежну Божу любов до всього роду людського на всі часи: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів. 3, 16).

Споглядаючи новонародженого Спасителя в бідному вертепі, у яслах на сіні, ми відчуваємо, наскільки Божа мудрість перевершує мудрість людську. У світлі різдвяної зорі сила, слава і багатство, що походять від людини, виглядають порожніми, минущими та малозначущими. Христос, Син Божий, задля нас став убогим і немічним, відмовився від небесної слави, щоб народитися як останній серед людей – нужденним, що немає де голови приклонити, як співає наша колядка: «…не в царськім палаті, а поміж бидляти…» Він задля нас «стає бідним, бувши багатим, щоб ми Його вбожеством розбагатіли» (пор. 2 Кор. 8, 9). Приймаючи людську нужду і неміч на себе, Син Божий підносить убогу людину до Господньої величі. Примітно, що саме вбогі пастушки в околицях Вифлеєма стали першими адресатами цієї спасенної благовісті, яку і нам сьогодні сповіщає ангел Господній: «”І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах”. І вмить пристала до ангела велика сила небесного війська, що хвалила Бога й промовляла: “Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання”» (Лк. 2, 12-13). У Різдві немов відбувається обмін дарами: Бог сходить із неба на землю, щоб людина вийшла на небо; Син Божий стає вбогим, щоб збагатити людину.

Коли нині живемо у світі, де жадоба матеріального збагачення нерідко переростає, за словами Святішого Отця Франциска, у «нове ідолопоклонство грошам», а в «економіці проявляється великий брак уваги до людини, що зводить людську істоту лише до однієї з її потреб – споживання» (Радість Євангелія, 55), ангел Різдва скеровує своє послання саме до вбогих і закликає їх, а заразом і нас прославити Бога, в якому вміщене справжнє і вічне багатство людини. Будучи з’єднаними з Христом, «в якому сховані усі скарби мудрості і знання» (Кол. 2, 3), християни постають перед світом «як бідні, які багатьох збагачують; як ті, що нічого не мають, а все посідають!» (пор. 2 Кор. 6, 10). І ось у Різдві те багатство – життя з Богом і в Бозі – приходить до нас і стає джерелом нашої радості і надії, якими ми обдаровуємо одне одного.

Попри злидні і випробування сьогодення, маємо визнати, що насправді існують різні види бідності – духовна, культурна, освітня, цивілізаційна і аж тоді – матеріальна. Убозтво сучасного світу частіше має не матеріальний, а духовний характер. Нинішні «скоробагатьки» в Україні переважно є бідніші – і духовно, і культурно – за жебраків. І ця духовна убогість, тобто віддаленість сильних цього світу від Бога, нерідко спричиняє соціальну несправедливість, згубне використання влади, корупцію та зловживання ресурсами, даними для загального блага.

У такій ситуації не достатньо, щоб багачі призначили частину крихт зі свого стола як певну допомогу убогим. Потрібна переміна людського серця, яке допустило б до себе Боже світло і Божу благодать. Бо хто вважає себе рятівником бідних, а не несе Бога ‑ той пропонує порожні ідеології, які лише використовують злидні людини з політичною метою і, насправді, не здатні їх усунути. За таких обставин бідні ставатимуть ще біднішими, а багаті далі наживатимуться. Лише той, хто стане багатим Богом, зможе преобразити власне життя та сприяти побудові справедливого суспільства, у центрі якого стоятиме людина, а не прибуток; загальне добро, а не егоїстичні інтереси окремих груп чи кланів.

У Різдві Христос нас усіх робить багатими, насичує і підносить з усіх видів бідності, бо Він народжується у Вифлеємі для того, щоб кожну людину зробити своїм братом чи своєю сестрою – дитиною Божою, учасником вічних Божих благ. Ось чому Різдво – свято загальнолюдської солідарності, коли особа не багата, позбавлена «золота-дарів» цього світу, збагачує багатьох своїх ближніх «ціннішим даром» – «вірою серця і щирою любов’ю», як про це співаємо в наших колядках.

Дорогі в Христі! Щоб гідно святкувати Різдво, ділімося з убогими –  всякого виду бідності –  тим багатством, яке ми, віруючі люди, посідаємо, насамперед духовними дарами, а відтак і матеріальними благами. Нехай прадідівська коляда, яка вітає Царя в бідному вертепі, буде для нас Божим заповітом наближатися до вбогих і збагачувати їх скарбами нашої святої віри. Похиляймося над Христом, присутнім у наших нужденних братах і сестрах, даючи їм відчути близькість Бога, який огортає кожного своїм безмежним милосердям і своєю безумовною любов’ю. Завітаймо з колядою до наших воїнів у місцях їхнього перебування – чи то в домівках, до яких вони повернулися після виконали святого обов’язку захисту Батьківщини, чи у військових частинах, чи на фронті. Навідаймося до постраждалих від бойових дій, приймімо до свого серця біль убогого та потребуючого – так ми приймемо Христа із Пресвятою родиною, збагатимо наш дім, родину та суспільство невичерпними Божими скарбами, «яких ані міль не точить, ані злодії не викрадають» (Мт. 6, 19-20). До цього кличе нас свята Церква, коли співає: «Приготуймося нині духом і поспішімось зустрінути чистими очима і добрими ділами Того, хто своїм чудесним народженням схотів прийти до своїх. Він народжується у Вифлеємі, щоб нас, позбавлених райського життя, зі свого милосердя, знову до нього ввести» (Стихира з Вечірні Неділі перед Різдвом).

Дорогі браття і сестри, зі щирого серця бажаю кожному з вас, від наймолодшого до найстаршого, від найбагатшого на Божі дари до найбіднішого, в Україні і на поселеннях, справжньої радості дітей Божих, смачної куті, веселих свят Різдва Христового та щасливого, мирного і благословенного нового року!

Христос рождається! Славімо Його!


Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
в день Святих преподобномученика Стефана Нового та мученика Іринарха,
11 грудня 2017 року Божого